Сходи м"яко рипіли під ногами Алекса, поки він спускався на перший поверх таверни, ведомий тихим мурчанням старого програвача пластинок. Людей там виявилось чоловік п"ятнадцять. Алекс ніколи в житті не міг уявити, що зустріне чукчей! Десяток закутаних у пухнасті шуби людей монголоїдної зовнішності хвалились один одному своїми мисливсько-рибальськими успіхами, роблячи відповідні жести руками і посьорбуючи теплий чай. Від посмішок їх вузькі очі перетворились на вузькі щілини, і Алексові вони нагадали сліпих котенят. Він поспостерігав свою кумедну знахідку і перевів погляд на інших присутніх. Троє городян бавились пивком за барною стійкою, поглядаючи зі злобливою заздрістю на успіхи сивоволосого ловеласа років сорока від народження, що відчайдушно залицявся до якоїсь молодої пані в червоній сукні з розкиданими по плечах чорними кучерями волосся. "Мабуть, це саме той, хто мені і потрібен." - подумав собі Алекс і присів неподалік від цієї пари, вичікуючи можливості і собі поспілкуватись із палким залицяльником.
- Клянуся, це найпрекрасніший день мого буремного життя, прекраснішою за нього є лише краса такої пані, яку я ще в житті не зустрічав!
- Ну ти на нього подивись, - говорили чоловіки, дивлячись таку виставу, - гризун мадамських сердець.
- Ой, тихше. - пошепки мовила зніяковіла дівчина. - Нас чують.
- Яка нам справа, кохання моє, до думок цих черствих нікчемних людинок?
- Ми тільки-но зустрілись, а я вже кохання Вашого життя? - знову прошепотіла дівчина.
- Оу, ну ти мене ображаєш, серце моє, нащо ж називати мене на Ви? Хіба я можу дозволити собі, щоб така краля називала мене на Ви? І чи ти не віриш, що моє кохання щире? Я закохався у тебе, щойно побачив! Це кохання з першого погляду! Відчуй як б"ється моє серце! - і Повіса вчепився у руку дівчини, тягнучи її до своїх грудей.
- Ох, ти змерзла, моє сонечко. Одягни ось це. - застрибав залицяльник, намагаючись зняти з себе піджак.
- Не треба. Не треба. - пані вхопила Повісу за руки, щоб він цього не зробив.
- Ну тоді дозволь просто погріти твої ніжні рученята в своїх лодонях.
Придвинувшись до дівчини, пройдисвіт взяв її руки у свої, м"яко перебираючи пальчики у долонях.
- Коли я тебе побачив, то зрозумів, що сама доля звела нас разом. Хіба ти цього не відчуваєш?
- Е-е-е, мабуть це правда.
Повіса аж застрибав на місці так, наче у нього десь замуляло. Алекс зі сміху мало в штани не наробив і, прикрившись поставленою на стіл рукою, зайнявся беззвучним реготом.
- Не приховаю від тебе, я мав стосунки з іншими жінками. - Повіса артистично опустив додолу очі. - Але всі вони вже давно позаду. Клянусь, ти останнє кохання мого життя. Ти мені віриш?
- Авжеж вірю. - Все так же зніяковіло шепотом відповідала дівчина.
- Пообіцяй мені, що я тебе сьогодні ще побачу.
- Ну я не знаю, чи зможу...
- Будьласка, будьласка, будьласка, будьласка...
- У мене стільки справ...
- Ти розбиваєш мені серце. Я не переживу без тебе і дня. - артист зкорчив у себе на фізіономії найжалісливішу гримасу, на яку тільки здатна людина.
- Ну гаразд. Зустріньмось ввечері.
- О, моє серце знову співає!
- Тільки ходімо кудись де-інде, мені не подобається як на нас дивляться тутешні мешканці.
- Звичайно! Чого бажаєш, серце моє?
- Підемо до ресторану, а потім... знімемо номер у більш приємному готелі, ніж цей. - геть зніяковіло відповіла пані.
У ловеласа від такої вдачі аж очі заблищали. Алекс крізь регіт подумав, що десь на цьому місці у нього лусне живіт.
Повіса ще ближче прихилився до дівчини.
- Благаю, маленький авансик.
Пані поклала пальчик йому на вуста.
- Ввечері отримаєш все, на що заслуговуєш.
- А я на багато заслуговую?
- На дуже багато.
Дівчина підвелась і Алекс побачив її обличчя. Регіт безслідно увірвався. Він упізнав у ній Смерть.
"Вона нищить мою зачіпку про моє минуле! Треба швиденько з ним побазікати, поки ще можна."
"Якого?..." - тихенько пропищав Алекс, коли Смерть проходила повз нього, прямуючи на другий поверх.
Вона лише посміхнулась підступною посмішкою.
Повіса бездумними очима пожирав струнку постать.