„КРИВАВИЙ" СУСІДhttp://kop.gov.uaЩо ж поробиш, віками людство мудрувало над темою власного виникнення... Чи то всі ми пішли від Бога, чи від мавпи, чи від когось з інших світів... Однак безперечним у всі віки був той факт, що іноді люди стають лютішими за братів своїх менших, і їх лють не обумовлена ні виживанням виду ні власними потребами. Вона просто звіряча... Або власне не так - вона людська, бо безглузда і надто жорстока в порівнянні з тваринним світом.
Така от надто „людська" історія трапилась минулими вихідними в Чернігові. Жили собі в одному під'їзді сусіди. Були різні за віком та життєвим досвідом, проте вподобання мали спільні. Олег (ім'я змінене) розміняв вже шостий десяток, ніде не працював, перебивався підробітками, здебільшого знаходився вдома. Артемові, так назвемо нашого основного фігуранта, ледь минуло двадцять п'ять. Він мешкав разом із літньою бабусею і окрім постійного місця роботи в одній з чисельних маленьких фірм міста повинен був ще й доглядати за старою. Проте, вдома молодому парубку аж ніяк не сиділося. Хіба літня бабця гарний напарник для „сучасної" молоді. Набагато веселіше було у сусіда, який прожив вже більшу частину життя, мав що розповісти та мав власне житло, де ніхто не заважав перехилити чарчину, розкинути карти або просто із кухлем пива посидіти біля телевізора.
На квартиру до Олега часто приходили й інші гості на кшталт Артема. Однак, результат посиденьок завжди був один - гості ніколи не залишали Олегове помешкання без розділеної на всіх горілки, скільки б її не було: пляшка, дві, три...
Неділя 25 січня видалася б звичайним днем, якби не стала відображення чергового сплеску „звичайної людської люті". Що стало всьому виною читачеві після подібної передмови здогадатися не важко.
Цього разу, як це часто буває, людяність на лють змінила оковита... Олег і Артем, як завжди, засіли за "оковиту".
Розмова точилася не спішна, поки не перекинулася на обговорення переваг та недоліків ножа, який на той час знаходився у помешканні Олега.
Холодна зброя - прадавня чоловіча пристрасть, і якщо сторони, що її обговорюють не дійдуть згоди - чекай лиха.
Так сталося і цього разу - господар оселі не вподобав річ, яку так так вихваляв Артем. Згодом спирт „перевів" суперечку у площину особистих образ і між чоловіками постало, знову ж таки одвічне запитання: „Ти мене поважаєш?". Негативна відповідь у такому разі завжди загрожує бійкою. Не обґрунтована і нічим не мотивована "людська лють", яка прокинулася цього разу і вселилася в Артема - стала причиною трагедії. Спочатку молодик, схопивши мотузяний масажер, трохи придушив кривдника, а потім на ньому ж випробував і предмет розбрату - ніж, ніби виголосивши реальний доказ його бойової придатності.
Все скінчилося так же швидко як і розпочалося... Лють минула, Артем залишив квартиру кривдника, ледь причинивши двері. Вихідний день був у розпалі. Прадавнє чоловіче запитання про повагу знайшло свою відповідь - неповага карається смертю... І ніякого каяття...
Минула ніч, за нею прийшов звичайний робочий день. Вдень - робота, ввечері - чергова чарка. Життя тривало в звичайному руслі. В середу Артема запросили на день народження його давні друзі і, за збігом обставин - сусіди покійного. Труп, який лежав у сусідній квартирі, аж ніяк не заважав молодикові веселитися. Скоро до святкування приєднався ще один знайомий іменинника. Він мав вісім судимостей, але це не робило його в очах присутніх меншовартим порівняно з іншими, а навпаки, додавало розмовам певного "стилю шансон".
Вночі душа, як то кажуть, забажала продовження бенкету, і вся компанія пішла гуляти з квартири на свіже повітря. В сутінках, десь о шостій ранку наступного дня, все ті ж діючі особи повертались додому.
Вчорашній іменинник глянув на сусідські вікна - в помешканні Олега скрізь горіло світло. "Напевне чоловік не спить, треба і його запросити на продовження святкування," - подумав іменинник. Діставшись шостого поверху, компанія подзвонила у двері. Не дочекавшись відповіді, гості помітили, що двері не замкнені. Вся юрба, як була, ввалилися у кімнату. Побачене вмить вивітрило залишки алкоголю із задурманених голів. Викликали міліцію...
Іменинник із дружиною нічого певного сказати не могли. І взагалі, збиті з пантелику, все більше відмовчувалися. Натомість, Артем взявся завзято допомагати оперативникам. За його розповіддю складалося враження, що лихо накоїв не хто інший, як ще один тамтешній сусід, який за висновками лікарів „не товаришував із головою". І все, ніби, виходило складно, та залишалося кілька "але"...
Щось було не так і оперативники це відчували "професійним чуттям". Тоді вони більш прискіпливо стали прислухатись до свідчень занадто активного "помічника", ловили кожне слово, шукали невідповідності. І в якийсь момент нерви вбивці не витримали. Він попросив "сто грамів" і цигарку а через 15 хвилин - виклав все, як було насправді.
Звичайний хлопець, який до злощасної неділі не мав жодних проблем із законом, завдяки „хмільному дурману" та, нажаль, такому поширеному зараз нападу "звичайної людської люті", за мить перетворився на кривавого вбивцю. Чи зроблять „нари" з убивці знов людину - питання досить спірне, як показує практика. Але будемо сподіватися.