По просьбам трудящихся:
Красная шапочка. Из книги
для 8 класса по украинской
литературе
Червона шапочка
(Стара казка на новий лад)
В одному селі жила Червона
Шапочка. Дівчина гарненька,
ставненька*. Нижню половину її
вроди облягали вичовгані
джинси. Верхню - розписаний
незрозумілими гаслами балахон.
На голові хвацько* сиділа
червона шапочка. Подарунок від
бабусі на день шістнадцятиріччя.
За те її називали Красною
Шапочкою. Одного разу мама
каже Червоній Шапочці:
- Ось тобі пиріг, пляшка вина.
Однеси бабусі, нехай підкріпиться
трохи. Старенька вона стала.
Незадужає.
Як у справжній казці, бабуся жила
за лісом.
- Тільки спіши, - каже мати, - Поки
сонечко високо.
Червона Шапочка пішла.
Відійшла на таку віддаль, що не
побачиш її неозброєним оком.
Сіла під кущ. Випила вино. З'їла
пиріг. Дістала з потайної кишені
джинсів цигарку. Запалила,
смалить і наспівує:
Ах, эта красная рябина
Среди осенней желтизны.
Я на тебя смотрю, любимый,
Теперь уже со стороны...
Як тут з кущів віходить Вовк!
Страшенький, величезний. Очі
голодним вогнем світяться.
- А-а-а! - гаркнув. - Червона
Шапочка! Попалась! Зараз я тебе
ї'їм!
Червона Шапочка озирнулася.
Цвиркнула через густо
напомаджену губу.
- Пішов геть! Шкет нещасний! Ще
не таких бачила.
Дихнула Червона Шапочка на
Вовка перегаром вина й тютюну.
Вовк очманів. Схопила Червона
Шапочка Вовка за вуха, сіла на
ньго верхи і гукнула:
- Поїхали!
- Куди? - перелякався Вовк.
- Куди-небудь! - пришпорила
боки Вовка дерев'яними
підошвами своїх стукалок. І той
рванув.
Каталася Червона Шапочка на
Вовкові до ранку. Вранці під'їхала
до бабусиної хати. Зайшла у
світлицю:
- Чао предкам!
- Дитино рідна! - сплеснула в
долоні бабуся. - А ти де в таку
рань узялася?
- Ша! - приклала пальця до вуст
Червона Шапочка. - Якщо маман
питатиме, де я була, скажеш, у
тебе ночувла.
- Господь с тобою, дитино! А ти
хіба не з дому?..
- Дай щось пошамати*! - сказала
Червона Шапочка,
викаблучуючись перед
дзеркалом.
- Нема, дитино, - каже бабуся. -
Бо я хворіла.
- Давай бабки. Пошлю Вовка,
принесе зараз.
Бабуся витріщилася на внучку.
- Гроші давай! - хрипко пояснила
Червона Шапочка.
Бабуся тремтячими руками
дістала вузлика. Розв'язала.
Подала Червоній Шапочці свою
пенсію.
- На. Нема більше.
- Тоді я тебе з'їм! - налякала
Червона Шапочка.
Якраз у цей час повз хату бабусі
проходив мисливець. Дивиться,
біля хати лежить загнанний Вовк,
язика висолопивши і хвоста
відкинувши. А з хати доноситься
схлипування бабусі:
- Не маю, внученько! Їй-Богу,
більше не маю!..
Мисливець вскочив у хату.
Напоготові рушницю тримає.
- Хто тут бабусю ображає?
Червона Шапочка криво
осміхнулася:
- А ти у родинні страви не
вмішуйся! Браконьєр нещасний!
Ось напишу на тебе скаргу, що
ти вбив Вовка, обікрав
бабушенцію і приставав до мене.
Тоді закукурікаєш...
Місливець був сміливий. Ніколи не
тремтів перед найстрашнішим
звіром. А тут жилки в нього
затрусилися*. Він згадав свою
жінку молоду. Діточок білозубих.
І, знітившись, почав задкувати до
виходу.
Що далі діялося у бабусиній хаті,
ніхто не знає. Бо свідків не було.
Тільки десь під полудень з хати
вийшла Червона Шапочка. З
набитим вузликом на спині. І
зникла в лісі.
Де вона блукає, досі ніхто не знає.
Може, стринеться вам
принагідно. То сповістіть хоча б її
маму. Бо побивається, руки
ламає, де її чадо неповнолітнє, не
знає...
* ставненька - висока, струнка, з
красивою поставою
хвацько - тут: задерикувато,
виклично
цвикнула - сплюнула
пашамати - поїсти
жилки затрусилися - те саме, ща
коліна затремтіли, тобто
перелякався
взято
отсюдаЗЫ: как по мне, так стиль нелитературный и какой-то примитивный. Где можно было написать одним сложным, автор использует два и более простых предложений.